фото - Маріупольська міськрада
фото - сайт міста Маріуполя
фото - сайт міста Маріуполя
фото - сайт міста Маріуполя
фото - сайт міста Маріуполя
фото - сайт міста Маріуполя
Росіяни проламують лінію оборони біля селища Анадоль на південь від Волновахи. Тепер вони рушать до Маріуполя зі сходу, заходу та півночі одночасно.
26 лютого штаб оборони Маріуполя розуміє, що захищати місто доведеться в повному оточенні.
Зранку полковник Прокопенко записує відеозвернення: «Полк “Азов” разом зі Збройними силами України, Національною гвардією та іншими силовими структурами надійно обороняє місто Маріуполь. Ми будемо битися до останньої краплі крові. Нам не страшні ані ворожі танки, ані ракетні удари, ані ворожа авіація. Я наказую кожному бійцю полку “Азов” битися до останнього. Ми будемо знищувати росіян у повітрі, на землі та на воді. Разом до перемоги. Слава Україні!»
відео АЗОВ
Тривають артилерійські обстріли міста та навколишніх сіл. Двічі обстріляно Сартану.
фото - Маріупольська міськрада
фото - сайт міста Маріуполя
фото - сайт міста Маріуполя
фото - сайт міста Маріуполя
фото - сайт міста Маріуполя
фото - сайт міста Маріуполя
Морпіхи під вогнем відходять з Павлополя та Пищевика до селища Гнутове, що за 10 кілометрів від Маріуполя. Однак набагато гірші наслідки для гарнізону став прорив ворогом лінії оборони біля селища Анадоль на південь від Волновахи.
Маріуполь беруть у кліщі. Місто готується до оборони
Цілий день надходять повідомлення про просування військової техніки РФ до Маріуполя. Офіційної інформації поки що немає, але за оперативними даними, бої за місто вже почалися.
До статті →На цей момент йшли запеклі бої за Волноваху. Ми контролювали трасу Волноваха – Маріуполь, чекали на контакт із ворогом і по спецлінії тримали зв’язок з південними блокпостами Волновахи. Наші тримались, але ми розуміли, що вони можуть бути відрізані та відходитимуть в наш бік. Саме тому ми не підривали міст за 18 км від Маріуполя. Пізніше надійшло повідомлення, що ворог прорвав оборону в Анадолі, де 5-кілометровий відтинок фронту закривала лише одна ротно-тактична група. Головна похідна застава 150 мотострілецької дивізії росіян проривалась саме там. На жаль, наш задум підриву мосту не спрацював, тому було віддано команду на повторний підрив. Інженерна група почала повторне мінування, але в цей час до мосту підійшла піхота ворога, і одразу почався контакт. Наші завантажились у пікапи та почали відхід у бік Маріуполя.
Ось тут трапився цікавий епізод. Колона техніки противника, у складі якої були БМП, пішла в обхід мосту через Кременівку, тобто заходила нам у тил. Росіяни рухались на такій високій швидкості, що в тому місці, де дорога з Кременівки виходить на трасу Донецьк – Маріуполь, опинились одночасно із нашою групою. Хлопці миттєво зорієнтувались і просто з кузовів L-200 відкрили шквальний вогонь з РПГ, ПКМ, РПК, автоматів... Стріляли просто упритул. Росіяни розгубились, і нам вдалось прорватись. Відхід групи ми прикрили вогнем Д-20.
Наступного ранку, піднявши «крило», в полі біля траси, в районі статуї сталевара на в’їзді до міста, ми зафіксували чотири БМП-3. Повторно підняти «крило» не вдалося через сильний вітер. Тому я, взявши пару танків, БТР та дві групи піхоти на L-200, вирушив навмання. На місці ми побачили покинуті машини та труп їхнього командира. Я так розумію, що росіяни кинули все через неочікуваний бій на трасі та наш артилерійський вогонь. Всі чотири БМП були виведені з ладу через наш обстріл і пошкодження власними екіпажами. Ми їх добили та зняли все, що змогли: кулемети, гранатомети, стрілецьку зброю, боєкомплект.
«Кірт» біля покинутих екіпажами російських БМП, відео АЗОВ
В інтерв’ю журналу Forbes Ukraine очільник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов назвав прорив фронту в Анадолі під Волновахою однією з найбільших воєнних поразок України, починаючи з 2014 року:
Я буду казати субʼєктивно. Перша найбільша поразка – тимчасова поразка України в районі Сєвєродонецька. Друга – перший період війни, коли була проламана лінія в районі Волновахи. І третя, це буде загальна відповідь – що ми допустили у 2014 році тимчасову окупацію Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим. Ось три найбільші наші поразки.[1]
фото з відкритих джерел
фото з відкритих джерел
Ввечері 24 лютого ми отримали команду покинути аеропорт через загрозу повітряного удару, тому двома танками переїхали до заздалегідь обраної позиції в межах міста. Це був колишній цегельний завод. Там ми виїжджали на величезний пагорб, звідки могли контролювати аеропорт, трасу з Бердянська на Маріуполь і поворот з цієї траси на аеропорт. Дистанція до бердянської траси складала 1,5 кілометра. З самого початку нас почали обстрілювати «градами», ствольною артилерією та мінометом. 26 лютого був сильний туман, і під його захистом росіяни спробували пройти у місто. Перша колона була з танків. За підтримки нашої артилерії ми зупинили їх.[2]
відео з відкритих джерел
У Розівці був величезний склад, де зберігався весь боєкомплект на випадок війни. Але в нас тоді була проблема з логістикою. Кожен снаряд вантажили вручну, тому було доволі криво. Коли наші артилеристи поїхали до Розівки, на щастя, їх супроводжувала снайперська група спеціального призначення. Правильне рішення, бо під час виїзду вони зіткнулися з передовою групою противника. Це був крайній боєкомплект, завезений до Маріуполя. Але це був смішний об’єм: якихось чотири КрАЗи, на пів години бою. А в самому Маріуполі жодних складів не було.[3]
Розмежувальна лінія нашого східного сектору «Д» фактично захоплювала також Калинівку, Сартану, Талаківку, Гнутове, Павлопіль. Я перебував на правому фланзі. Наша рота межувала з третьою по вулиці 9 травня. Від неї за все, що було східніше, аж до моря, відповідала перша рота. За Калинівку, Сартану, тобто за північ, відповідала третя рота. Нам також допомагав взвод розвідки спеціального призначення батальйону під командуванням лейтенанта Станислава «Метро» Партали. Вони допомагали нам у побудові оборони та виїздили на допомогу морпіхам, приймали бої у Павлополі, Гнутовому, Талаківці, підбивали техніку, влаштовували засідки.
На пункті дислокації Нацгвардії ми отримали бронежилети та кевларові шоломи, і вже 26 лютого я у складі групи з близько тридцяти бійців ТрО стояв на перехресті проспектів Миру та Металургів у центрі міста. До нас підходили маріупольці, приносили шоколадки, їжу, телефонні картки, просили триматися. Один хлопець приніс цілу каструлю борщу. Той борщ довелося вилити під ялинку, бо в нас був наказ вживати лише фабрично запаковану їжу.
Вночі ми зупиняли порушників комендантської години, перевіряли документи та телефони. Серед порушників вдалося затримати чоловіка із фотографіями військових об’єктів у телефоні та одного корегувальника – в його телефоні залишилася переписка з куратором. Їх було затримано і передано патрульним. Хтось розписував стіни будівель та стовби маркуванням, створюючи мережу знаків для ворога. Ми ці знаки зафарбовували.
У перші дні дуже багато сил віддавалося міткам на стінах. Зазвичай це був хрест або геометрична фігура, намальована аерозольним балончиком на стіні, на даху, на асфальті. Ми постійно перевіряли будівлі, відповідальні люди виходили на дахи, закривали мітки шматами заліза або заливали бетоном. Було таке, що на фасаді будинку в районі перехрестя вулиць Куїнджі та Митрополитської з’явилася мітка у вигляді тризубу. Вона світилась у темряві. Замазати таку фарбу не вдавалось, тому вирішили вирубати її сокирою. Потім ці мітки почали з’являтись на деревах. Тепер я розумію, що це могло робити, щоб відтягнути нашу увагу та ресурси. А тоді, знищуючи чергову мітку, ми вважали, ніби рятуємо будинок від удару.
Вирубування мітки, лютий 2022 року, фото - Маріупольська міськрада
Частішають обстріли міста, і нестача бомбосховищ стає очевидною. Підвали більшості цивільних будинків виявилися не пристосованими, щоб використовувати їх як укриття. Облаштовувати сховища починають підприємства міста.
Росія вторглася в Україну: Перелякані мирні жителі ховаються, але не здаються, коли гримлять вибухи і російські ракети сиплються на прибережне місто Маріуполь.
Алекс Россі веде репортаж з українського Маріуполя, де діти та дорослі та діти змушені ховатися в підвалах.
До статті →Ми почали купувати продукти. Тоді ще працювали ринки, магазини, ще можна було зняти гроші в банкоматах… Цього ж дня я вперше почула звуки пострілів у місті, саме прильотів. Пізніше ми навчилися відрізняти звуки відльотів від звуків прильотів, хоч спершу вони нам здавалися однаковими. Я йшла з ринку, і вже коли підходила до дому, десь почула звук літака. Звук літака – це найстрашніше. Коли летить снаряд, ти чуєш його свист, і це теж дуже страшно. Але не так, як звук літака, бо бомби з літака більш руйнівні. Я присіла, сховалася, потім почула великий вибух – це було десь за 1-2 кілометри від мого будинку. Потім почула сирени швидких, пожежні машини поїхали в тому напрямку. Звідти почав здійматися дим. 26 лютого відключили світло, потім воно з’явилося на кілька годин, і знову його відключили. Тобто були вже перші влучення по об’єктах інфраструктури.[4]
Обстріляне передмістя і півсотні поранених: мер Маріуполя про ситуацію в місті
Ситуація у Маріуполі та в околицях залишається складною, однак українські військові гідно тримають оборону. Із таким відеозверненням вдень 26 лютого виступив міський голова Маріуполя Вадим Бойченко.
До статті →Глава ДНР заявил, что ВСУ "взяли в заложники" жителей Мариуполя
Глава ДНР Пушилин: украинские военнослужащие не выпускают из Мариуполя мирных жителей
До статті →
