Командир бригади полковник Баранюк планував пробитися з заводу імені Ілліча в бік Волновахи. Операція завершилася катастрофою.
Периметр комбінату імені Ілліча, де разом з меншими підрозділами тримала оборону 36 бригада морської піхоти, на цей момент ледь не повністю охоплений ворогом. 10 квітня полковник Баранюк повідомив штабу оборони міста, що погоджується вивести бригаду на Лівий берег, але в той самий час готує план виходу з Маріуполя у бік Волновахи. Широко відомо про спробу прориву в ніч із 12 на 13 квітня. Насправді таких спроб було три.
,Пізно ввечері 10 квітня до нас приїхав командир шпиталю і оголосив, що ситуація значно погіршилась. Оборона на заводі являла тепер собою окремі осередки спротиву, і на нараді бригади вирішили, що підрозділ має виходити з Маріуполя. Оскільки шпиталь був приданий до 36 ОБрМП, ми також мали виконати це завдання. Близько першої ночі ми знищили майно і документи, підпалили бункер, завантажили в транспорт поранених, завантажилися самі та вирушили до точки збору з іншими підрозділами бригади. Певно, був якийсь злив інформації, бо росіяни чекали на нас. Щойно колона рушила, по нас відкрили шалений вогонь, багато морпіхів загинуло. Вцілілі буквально повзли назад на завод, але вдалося це, на жаль, не всім.
Ми повернулися на територію і знайшли підвал майже на виїзді з заводу. 11 квітня перебували там, продовжуючи виконувати свої обов’язки, бо поранених менше не ставало. Допомогати їм так, як це робили на бункерах, ми вже не могли, оскільки втратили багато майна, а медикаменти закінчувалися. Розгорнули мініопераційну та перев’язувальну. Принаймні, могли надати первинну хірургічну допомогу.[1]
Політики розповідають, що постійно з нами на зв'язку, але вже понад два тижні не піднімають слухавку, - заступник командира полку «Азов» оприлюднив звернення з Маріуполя
Заступник командира полку «Азов» капітан Святослав Паламар розповів, якою ціною відбувається оборона Маріуполя.
До статті →,Нічний прорив 10 квітня пішов не за планом з самого початку. Сили, які мали виходити з території заводу, розділили на групи з кількох одиниць техніки. Для всіх груп визначили час виходу: кожна наступна група мала починати рух за 10 хвилин після попередньої. В першій групі їхав командир бригади Баранюк. Він почав рух пізніше зазначеного часу, через що стався хаос, адже планований час висування груп не збігався тепер з реальним. Під час спроби прориву під мостом біля виходу на трасу було втрачено два танки, БМП-1КШ та іншу техніку.
Морпіхи з Маріуполя заявили про брак боєприпасів: «Далі – тільки в рукопашну»
36-а окрема бригада морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського ЗСУ повідомила, що у підрозділу, який перебуває у Маріуполі, закінчуються боєприпаси, ситуація дуже складна, 11 квітня може бути останній бій, а підтримки чи бодай зв’язку з владою немає.
До статті →,Як нам сказали, з заводу мали виходити всі: 36 ОБрМП, наш батальйон, 56 ОМПБр, азовці. На нараді з командиром роти повідомили, що рухатися будемо на техніці, маркованій літерами Z. Першою мала їхати наша розвідка на російському пікапі та в російській формі, з білими пов’язками і з російськими документами. У разі зупинки на ворожому блокпосту вони мали виходити та розмовляти. Але всю цю інформацію хтось злив ворогу. Після формування колони по ній почали стріляти «Гради», у фланг заїхали три БМП із «зетками». Ми не могли одразу зрозуміти, наші ці БМП чи не наші. З’ясувалося, що російські. Вони відкрили вогонь по колоні, наші БМП стріляли у відповідь.[2]
Ворожа піхота. 10 квітня, Маріуполь, відео представників країни-агресора
фото - представник країни-агресора
,9 квітня під час повернення з позицій мене поранили в ногу. Я проповз до своїх, мені наклали турнікет і готували до евакуації. Турнікет було накладено як слід, тому біль від нього був більшим за біль від поранення, а нога зовсім не слухалася. Я готувався подолати 200 метрів до нашого «Ланоса», але машина після обстрілу не заводилася. Довелося 800 метрів йти до санітарного «Хамера». В моєму стані це було проблемою, тож хлопці взяли мене під руки і тягнули.
В одному зі шпиталів на заводі Ілліча, де перебували три сотні поранених, мені надали допомогу. За добу лікар повідомив, що ми будемо йти на прорив з Маріуполя. Перша спроба прориву відбулася 10 квітня. Мене серед 30 поранених завантажили в КамАЗ і наказали не підіймати голови. Близько 10 вечора машина почала рух, а о 5 ранку ми опинилися в якомусь цеху, де я не бачив жодного знайомого обличчя. Нам розповіли, що колона потрапила під обстріл, тому наша вантажівка не виїхала з заводу.
Маріуполь: боротьба за ключове портове місто триває, стверджує Україна
Українські сили тримаються проти Росії в південному портовому місті Маріуполь, кажуть офіційні особи, попри повідомлення, що битва наближається до кінця.
До статті →,У цьому цеху стояли автомобілі, а серед бійців були азовці. Ми просто лежали на підлозі, адже жодного укриття на території не було. 11 квітня по цеху вдарила авіація. Після того прийшов хтось з наших і сказав, що є ультиматум: або ми виходимо, або ворог викликає авіацію для повторних ударів по цеху. Було віддано наказ здаватися.
Частина бійців залишилася на заводі Ілліча, але втримувати тут оборону було вже неможливо. До 10 квітня чисельність особового складу на комбінаті складала приблизно 2 тисячі людей. Після спроб прориву в полоні опинилася половина з них. Чимало бійців загинули, але підтверджених даних про втрати тієї трагічної ночі замало.
фото - представник країни-агресора
,На межі Центрального та Приморського районів ворог намагається проспектом Металургів пройти до моря, відрізавши сили сектору А від «Азовсталі».
Двіжуха почалась 10 квітня ввечері, коли ми дізналися, що вище по проспекту Металургів зафіксовано скупчення техніки, і що завтра, ймовірно, вона має йти на нас. Ми сподівалися, що по тому скупченню буде завдано потужного удару. На жаль, це не вдалося, але щось там спалили.
,Зранку я перегрупувався у профілакторій «Здоров’я», і вже о сьомій ранку ми почули, що вище по проспекту Металургів прогріваються двигуни важкої техніки. Потім по проспекту почав рухатися ворожий танк. Забігають тіпи і кричать: «Танк, терміново треба його уєбать!». Поруч лежав NLAW, але його оператор кудись відійшов. Тіпи питають «Хто може?!» Нас стояло людей двадцять, всі мовчать. Я підняв руку, кажу: «На ютубі дивився, як NLAW користуватися. Може, вийде».
відео АЗОВ
,Піднялися на 7 поверх, вийшли на балкон. З-за дерев було видно башту. Я зібрав NLAW, прицілився та зробив постріл. Піднявся пил, дим, я вже нічого не бачив і спустився вниз. Там почув, як по раціях доповідають, що танк горить і намагається відкотитися. Його почали добивати з РПГ. Двох ворожих танкістів евакуювали, третього не вийшло. Якби цей танк доїхав нижче по проспекту до кільця, то міг наробити там лиха, адже у чебуречній та у будівлі футбольного клубу були наші сили.
Після цього ворог полишив спроби спускатися проспектом Металургів. З району міського саду на вулицю Семенишина виїхали два танки, почали обробляти приватний сектор і профілакторій, хоча сунутися туди вони вже боялися. Трохи східніше, в районі залізничного вокзалу, ворог у цей день був безпосередньо на узбережжі. Тобто ми розуміли, що нас відрізано від «Азовсталі».
Фото з відкритих джерел
,
